Розглянуто місце технікумів в системі освіти України у 1920-ті рр., завдання та функції технічної освіти цього періоду. Проаналізовано статистичний матеріал, який містить інформацію про хід українізації технікумів, про специфіку та ступінь цього процесу залежно від галузевої спрямованості технічної освіти. Наведено дані стосовно мови викладання, національної належності абітурієнтів та студентів, ступеня українізації проведення практичних занять і українізації викладачів тощо. Наголошено що, незважаючи на певні розходження в цифрах залежно від професійної спрямованості освіти, галузевої належності, українізація технікумів здійснювалася швидше, ніж інститутів. Проаналізовано недоліки та помилки у проведенні українізації технічної освіти, зокрема пріоритет суто адміністративних методів.

Показано, що у досліджуваний період (1923 - 1932 рр.) партійний та державний апарат докладав значних зусиль для матеріально-технічної забезпеченості українізації освіти в УСРР, насамперед необхідними педагогічними кадрами та навчальною літературою, завдяки чому було досягнуто значних результатів, відбулися позитивні зрушення, які сприяли мовному та культурному зближенню різних верств українського населення, підвищенню їх освітнього рівня, були подолані деякі диспропорції в сфері етнічної політики. Зазначено, що найбільших успіхів радянська влада досягла у сфері шкільної освіти, організації шкільної справи та підготовки вчительських кадрів. Показано, що у зв'язку з політехнізацією освіти особливого значення набула діяльність технікумів, які в Радянській Україні були закладами вищої освіти. Відзначено, що ступінь українізації студентів, викладачів та відсоток етнічних українців серед тих, хто навчався, значною мірою залежали від фахової спрямованості навчальних закладів. На початку 1930-х рр. директивний характер та непослідовність запроваджених реформ і остаточна відмова від закріплення успіхів політики українізації призвели до негативних наслідків у сфері української освіти.